Тема 2. Суть фінансів і фінансової діяльності у сучасному суспільстві

Тема 2. Суть фінансів і фінансової діяльності у сучасному суспільстві

1. Соціально-економічна сутність  та необхідність фінансів. Функції фінансів.
2. Фінансова система, її структура. Сфери та ланки фінансових відносин.
3. Основні напрямки фінансової політики. Характеристика сучасної фінансової політики

1. Соціально-економічна сутність  та необхідність фінансів. Функції фінансів.

Як історична категорія фінанси з'явились одночасно з виникненням держави.

Фінанси входять до складу соціально-економічних наук. Фінанси – відносини, що виникають у процесі створення і перерозподілу суспільних благ і багатств, вони пов’язані з розвитком держави і товарно-грошового обігу.

Фінанси є однієї з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави й діяльність юридичних і фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного в суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому.

Фінанси  - економічні відносини, що відображають формування, розподілу і використання фондів фінансових ресурсів у процесі розподілу і перерозподілу ВВП і НД.

Матеріальною основою існування фінансів є гроші.  Гроші виконують різні функції, основою з яких можна назвати функцію загального еквівалента – товару, який слугує вимірником цінностей та вартості інших товарів, робіт та послуг. На відміну від них фінанси є відносинами, що здійснюється за допомогою грошових коштів. Основне їх призначення полягає в тому, щоб шляхом створення грошових доходів і фондів забезпечити потреби держави і суб’єктів господарювання у грошових коштах, а також контроль за  їх витрачанням.

Основою виконання державою функцій є матеріальна передумова акумуляції та розподілу ресурсів, тобто матеріальне джерело фінансів — валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід (НД). Обсяг ВВП на душу населення характеризує ступінь розвитку країни і є одним із основних критеріїв життєвого рівня її населення. За допомогою двох головних компонентів національного доходу — фонди накопичення і фонди споживання — здійснюється акумуляція та розподіл ресурсів суспільства, вирівнювання пропорцій і тенденцій економічного розвитку і контроль за правильністю цих заходів.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання.

Націона́льний дохі́д — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси — у своїй країні чи за межами своєї країни.

Фонд нагромадження — частина національного доходу, що використовується на розширене відтворення, збільшення невиробничих фондів, створення державних резервів і запасів.

Фонд споживання — частина національного доходу, що використовується для задоволення невиробничих потреб (особистих і суспільних), а також на утримання організацій невиробничої сфери.

Фінанси — це грошові відносини, що виникають:

• між підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей;
• підприємствами під час реалізації товарів і послуг;
• державою та підприємствами у процесі сплати податків;
• підприємством і громадянами під час внесення ними по­датків та добровільних платежів;
• окремими ланками бюджетної системи (державний кре­дит, місцеві бюджети, державний бюджет та ін.);
• підприємствами та банками в процесі розрахунків з по­стачальниками, отримання та повернення кредитів;
• самому підприємстві та в державних органах влади тощо.

Об’єкти фін відносин: ВВП і НД

Суб’єкти: підприємства, робітники, держава

За матеріальним змістом, фінанси — це фонди грошових коштів цільового призначення, які в сукупності є фінансовими ресурсами країни.

Фінансові ресурси — сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Зміст категорії "фінанси" проявляється в їхніх функціях:

• розподільної;
• контрольної.

Розподільна функція проявляється у процесі розподілу ВВП у вигляді утворення фондів горових коштів та використання їх за цільовим призначенням. .

Контрольна функція передбачає здійснення перевірки дотримання підприємствами та організаціями порядку акумулювання й використання цільових фондів грошових ресурсів суспільного призначення та виконання фінансових зобов'язань перед державою.

2. Фінансова система, її структура. Сфери та ланки фінансових відносин

Фінансова система – це сукупність всіх економічних суб’єктів, що діють за умов певного законодавства в одній країні.

Фінансову систему розглядають за двома категоріями: за внутрішньою структурою та організаційною будовою.

• за внутрішньою структурою — це сукупність відокремлених та взаємопов'язаних підсистем і ланок, які відоб­ражають специфічні форми та методи фінансових відносин.
• за організаційною будовою — це сукупність фінансових органів,  які управляють грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами у країні.

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи:

·                    рівень мікроекономіки – населення, фінанси суб’єктів господарювання

·                    рівень макроекономіки – державні фінанси

·                    рівень світового господарства – міжнародні фінанси

·                    забезпечуючи сфера  - фінансовий ринок

3. Основні напрямки фінансової політики.

Фінансова  політика – спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства, діяльність держави, підприємства з цільового використання фінансів.

Фінансова політика проводиться різними суб’єктами:

державними органами управління (Мін фін Укр., НБУ, податковою адмін., Державною комісією з ЦП і фондового ринку, казначейством та ін.),

менеджерами підприємств і установ,

окремими громадянами та їх об’єднаннями,

іноземним особами та ін..

Об’єктами фінансової політики – ВВП і НБ.

Зміст фінансової політики проявляється в основних на­прямках розвитку народного господарства, визначаються загаль­ний обсяг фінансових ресурсів, їх джерела та напрями вико­ристання, розробляється механізм регулювання та стимулю­вання соціально-економічних процесів фінансовими методами.

Основною метою фінансової політики є оптимальний роз­поділ ВВП між галузями народного господарства, соціальни­ми трупами населення, територіями. На цій основі мають за­безпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, поліпшення добробуту населення.

Головне завдання фінансової політики — це забезпечення відповідними ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми соціально-економічного розвитку.

З погляду основних напрямів впливу фінансів на економіку країни до складу фінансової політики держави входять: бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, валютна, страхова, амортизаційна, митна, з управління фінансами та фінансовий контроль.

Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави (доходи), його збалансування, розподіл бюджетних коштів (видатки) тощо.

Податкова політика найтісніше пов’язана з бюджетною політикою, що характеризує діяльність держави у сфері оподаткування — установлення видів та співвідношення податків, визначення платників та підходів до них, установлення ставок оподаткування тощо.

Грошово-кредитна (монетарна) політика становить комплекс дій та заходів держави у сфері грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк.

Валютна політика – це сукупність економічних, юридичних та організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, що здійснюються державою та міжнародними валютними організаціями.

Інвестиційна політика – політика, яка пов’язана з державними та приватними інвестиціями на розвиток тих галузей та окремих підприємств, що мають найважливіше значення і визначають науково технічних процес.

Політика щодо управління фінансами та фінансового контролю становить систему заходів управління фінансами, фін механізмом, здійснення фін контролю в державі.

Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, які вирішуються, містить фінансову стратегію й фінансову тактику.

Причому вони тісно взаємозалежні. Стратегія визначає сутність і напрямки тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі й завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів.

Фінансова стратегія – це політика, розрахована на довгострокову перспективу й розв’язання глобальних завдань соціально-економічного розвитку. Спрямованість фінансової стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку.

Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів і зміни в організації фінансової діяльності.